Кобеляцька територіальна громада

Сьогодні Кобеляцька громада з глибоким болем провела в останню земну дорогу свого земляка — Гречаного Дмитра Васильовича, жителя міста Кобеляки, воїна, який віддав життя за свободу та незалежність України.

Попрощатися з Героєм прийшли жителі громади, працівники та керівництво міської ради, волонтери, представники третього відділу ТЦК та СП, духовенство. Хвилина мовчання стала спільною молитвою за душу Захисника і за всіх полеглих у війні.

Люди стояли з квітами в руках не стримуючи сліз. У кожному серці — біль утрати та водночас гордість за свого земляка, який без вагань став на захист рідної землі.

На прохання рідних під час прощання лунала пісня «Пливе кача» — улюблена пісня Дмитра, яка ще сильніше торкнулася сердець усіх присутніх.

Світла пам’ять про Дмитра Гречаного назавжди залишиться в серцях громади. Вічна слава Герою. Вічна пам’ять.

Довідково: Гречаний Дмитро Васильович народився 20 червня 1975 року в місті Ашхабаді (Туркменістан). У 1980 році разом із родиною переїхав до міста Кобеляки — на малу батьківщину батька. Того ж року пішов до першого класу Кобеляцької загальноосвітньої школи № 2.

По закінченню школи навчався у Кобеляцькому СПТУ № 43, де здобув професію водія-тракториста. Згодом проходив строкову службу в морській піхоті у місті Севастополі.

Дитинство Дмитра було світлим і щасливим, але юність принесла важкі випробування. Після смерті матері, а згодом і батька, Дмитро разом із сестрою Оксаною взяли на себе турботу про двох неповнолітніх — брата Станіслава та сестричку Марину: виховували їх, підтримували, допомагали здобути освіту, ставали для них опорою у житті. Ще раніше родину спіткала страшна трагедія — загинула 13-річна сестричка Світлана. Усі ці втрати тяжким болем лягли на серце Дмитра, але він не зламався, а лише став сильнішим.

Після армії багато років сумлінно працював слюсарем на підприємствах «Ебоксит-Полтава» та «Київ-Оболонь», виконував різні будівельні та технічні роботи. З 2012 року працював самостійно плиточником-укладальником, робив ремонти в оселях жителів Кобеляк та інших міст України. Люди цінували його за чесність, акуратність і відповідальне ставлення до справи.

Щоб підтримати родину, часто їздив на заробітки в інші міста та за кордон.

У повсякденному житті Дмитро був скромною, спокійною, небагатослівною людиною. Його знали як чесного, добросовісного працівника, надійного друга й вірного товариша. Він ніколи не відмовляв у допомозі тим, хто її потребував.

Мав дружину та неповнолітню доньку. На жаль, через обставини війни вони нині тимчасово перебувають за кордоном і не змогли приїхати, щоб провести його в останню путь.

На початку повномасштабної війни, попри хворобу та статус обмежено придатного, він добровільно став на захист України. Коли рідні запитували, чому йде воювати, відповідав просто: «Я служив у морській піхоті. Кому ж, як не мені?»

Спілкуючися з рідними він попрохав: якщо загине, щоб на його похороні прозвучала пісня «Пливе кача…». Загинув Дмитро Гречаний 06 квітня 2024 року поблизу населеного пункту Водяне на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Дмитро Гречаний прожив життя чесно, гідно й з відкритим серцем. Він залишив по собі світлу пам’ять, біль утрати й приклад справжньої людяності та мужності.