Кобеляцька територіальна громада

У 2025 році Україна на державному рівні відзначає 140-річчя від дня народження Сергія Жука — видатного скульптора, письменника, мистецтвознавця, перекладача, члена Української Центральної Ради та одного з провідних діячів ОУН. Народжений 19 жовтня 1885 року в місті Кобеляки на Полтавщині, Жук залишив помітний слід у національному русі та культурі XX століття.

Дитинство, формування особистості та національна ідентичність. Сергій Жук був наймолодшим у родині відставного службовця Стефана Жука та Марини Кондренко. Його раннє дитинство було ускладнене хворобою ніг, проте, за спогадами, він дивом одужав після відвідин Козельщинського монастиря. Сім’я спілкувалася переважно російською, однак саме сусід Прокіп Пузир пробудив у Сергія любов до української мови та самоідентифікації. Перші знання хлопець отримував, слухаючи уроки старшої сестри, а згодом навчався у місцевій школі Кобеляк.

«Сидячи на колінах у старого Прокопа, я вперше відчув себе сином українського народу. Дух сіряка і махорки полонив мене навіки. Коли я гладив і цілував колючі, давно не голені щоки Прокопа, я пестив і цілував увесь український народ, що персоніфікувався у його особі… Не зважаючи на те, що я змалку чув: „Так благородні діти не розмовляють“, — я визнав мужиків за рідну націю, а їхню мову — за власну».

У Сімферополі Сергій створив український осередок, популяризував ідеї національного відродження, а 1902 року опублікував першу театральну рецензію. Саме тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Єлизаветою Блейвич, яка згодом стала його однодумницею у громадській діяльності.

Культурна, політична та мистецька діяльність
Переїхавши до Санкт-Петербурга, Жук навчався у Психоневрологічному інституті та став ініціатором створення Українського літературно-мистецького товариства. Він активно долучався до організації українського життя в імперській столиці, об’єднуючи митців, музикантів, науковців. У 1917 році Сергій очолив Український військовий революційний штаб, просував ідеї українізації армії, був представником Центральної Ради у Петрограді та організатором масових маніфестацій.

Особливе місце серед його культурних ініціатив займало створення постійної української опери в Києві. З 1919 року Сергій Жук був членом мистецької ради Української музичної драми, а у 1920–1921 рр. — завідувачем літературно-мистецької частини Української державної опери, де перекладав лібрето опер українською мовою.

Творча спадщина Жука включає десятки скульптур на історичну, біблійну та літературну тематику, а також портрети видатних українських діячів. Його роботи зберігалися у провідних музеях Києва, Каневі, Львові, Харкові. Серед відомих творів: погруддя Тараса Шевченка, Івана Гонти, Миколи Леонтовича, скульптури «Син тьми і зла», «Христос», «Кобзар», «Степовик» та інші.

Підпільна боротьба, еміграція та спадщина
Під час Другої світової війни Сергій Жук залишався у Києві, долучився до підпільної діяльності ОУН, був обраний до Проводу організації. У цей період він переховував у своїх скульптурах синьо-жовтий прапор, який використовували під час українських маніфестацій у Петрограді 1917 року, а також власні антикомуністичні твори. Після окупації виїхав до Львова, Відня, а з 1945 року проживав у Ауґсбурзі (Німеччина), де продовжував працювати у літературно-мистецьких товариствах.

Комуністичний режим знищив більшість скульптурної спадщини митця, намагався стерти його ім’я із пам’яті поколінь, однак його внесок у розвиток національного руху, культури та мистецтва неможливо переоцінити. Сергій Жук помер 1 квітня 1969 року в Ауґсбурзі, залишивши по собі мистецьку й громадську спадщину, яка й надалі надихає українців.

Вшанування пам’яті цього видатного діяча стало символом незламності духу і боротьби за збереження національної ідентичності. Скульптор, який сховав український прапор у гіпсі, нагадує: навіть камінь може говорити.

Джерело: Полтава TODEY