Кобеляцька територіальна громада

Сьогодні, 29 серпня, біля тимчасової експозиції, присвяченої загиблим Захисникам України, відбувся мітинг-реквієм з нагоди Дня пам’яті Захисників і Захисниць України.

Цього дня сюди прийшло чимало жителів громади — рідні та близькі полеглих Героїв, представники влади, військовослужбовці, небайдужі земляки. У руках люди тримали квіти та соняхи — символ цього пам’ятного дня, що нагадує про страшний серпень 2014 року.

Схиливши голови, присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять усіх, хто віддав життя за Україну — її незалежність і свободу, за синє небо над рідною землею, золоті поля та право майбутніх поколінь жити у вільній державі.

До учасників заходу звернулися виконуючий повноваження міського голови — секретар міської ради Василь Кіптілий та начальник відділення цивільно-військового співробітництва третього відділу Полтавського районного ТЦК та СП, старший лейтенант Руслан Безима.

Вони висловили щирі слова співчуття родинам загиблих та наголосили: наш святий обов’язок — завжди пам’ятати тих, хто віддав найдорожче — власне життя — заради України та кожного з нас.

До світлин полеглих земляків лягли квіти. Керівництво громади також поклало квіти до пам’ятника загиблим учасникам АТО.

Особливо проникливо цього дня прозвучала авторська пісня у виконанні колишнього військовослужбовця Бориса Ярошенка.

На завершення заходу зачитали імена та прізвища всіх наших земляків, які віддали життя за Україну. Кожне ім’я — це окрема доля. Окрема родина. Окрема незагойна рана.

Особливо символічною та зворушливою стала експозиція — родинний стіл і порожній стілець. Стілець, за який уже ніколи не сяде батько, син, чоловік чи брат. Він став символом порожнечі, яку неможливо заповнити, і болю, з яким родини наших Героїв житимуть усе життя.

Поруч лежали аркуш паперу та ручка. Кожен, хто втратив на війні рідну людину, мав можливість написати її ім’я та прізвище. За кожним написаним рядком — людська життя обірване війною.

Ми повинні пам’ятати.

Пам’ятати кожного, хто не повернувся додому.

Пам’ятати їхні обличчя та імена.

Пам’ятати ціну, яку вони заплатили за наше сьогодення.