Кобеляцька територіальна громада

Сьогодні село Лівобережна Сокілка та вся Кобеляцька громада в скорботі схилила голови… З усіма військовими почестями жителі громади провели в останню путь свого земляка, вірного сина України — Валерія Анатолійовича Мілька.

Під звуки Державного Гімну України, у присутності рідних, близьких, односельців, представників громади, волонтерів та духовенства відбулося прощання з Героєм, який віддав своє життя за свободу і незалежність нашої держави.

Слова глибокого співчуття родині загиблого висловили заступник міського голови Михайло Брейко, староста Вільховатського старостату Тетяна Коваленко та представник третього відділу Полтавського ТЦК та СП Руслан Безима. У своїх виступах вони наголошували на мужності Валерія, його відповідальність, щирості та безмежній любові до Батьківщини.

Валерій Мілька народився 12 квітня 1969 року в селі Лівобережна Сокілка у звичайній родині. Разом із молодшими братом і сестрою рано залишився без батьків, тож змалку став для них опорою й підтримкою. Навчався спочатку в місцевій школі, згодом — у Василівській. Професію здобув у Кобеляцькому професійному училищі, отримавши фах тракториста-машиніста. Служив у лавах тодішньої радянської армії.

Усе життя був працьовитим і відповідальним. Працював за спеціальністю у сільському господарстві: у колгоспі «Сокілка», ПСП «Василівське», ТОВ Агрофірма «Добробут», ТОВ «Партнер Агро Груп». Спробував себе і в підприємницькій діяльності. Де б не працював — його поважали за сумлінність, чесність і готовність прийти на допомогу.

Коли на українську землю прийшла війна, Валерій не зміг залишитися осторонь. На початку травня 2024 року він добровільно звернувся до третього відділу Полтавського ТЦК та СП. І вже з 24 травня 2024 року став на захист Батьківщини. Пройшов військовий вишкіл, ніс службу на Донецькому напрямку.

Попри проблеми зі здоров'ям і складне операційне втручання, після відновлення він знову повернувся до строю — цього разу на Дніпропетровщину. Бо не уявляв себе вдома, коли країна потребує захисту.

5 лютого 2026 року Валерій Мілька загинув унаслідок вогневого ураження противником під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини. Він до останнього подиху залишився вірним військовим присязі та Україні.

У пам'яті рідних і всіх, хто його знав, Валерій залишитися веселим, усміхненим, життєрадісним. Він щиро любив свою родину, особливо пишався онуком. Завжди підтримував, допомагав, підставляв плече в складну хвилину.

Сьогодні громада прощалася не лише з воїном — прощалася з доброю людиною, турботливим чоловіком, братом, батьком, дідусем, надійним другим.

Світла пам'ять про Валерія Мільку житиме в наших серцях. Його ім'я назавжди вписано в історію громади та України.

Вічна слава Герою.

Вічна пам'ять Захиснику України.