Кобеляцька територіальна громада

Сьогодні у селі Морози з сумом і болем на серці провели в останню путь Захисника України — Гончар Олександра Юхимовича. У цей скорботний день усе село об’єдналося, щоб віддати шану людині, яка була добрим, щирим і найголовніше – відданим сином своєї Батьківщини.

Олександр Гончар віддав своє життя, боронячи рідну землю, захищаючи мир і свободу кожного з нас. Його проводжали, як справжнього Героя — із державним прапором, військовими почестями, квітами та сльозами вдячності на очах. Люди схиляли голови в глибокій шані, дякуючи за мужність, самопожертву та любов до України.

Під час прощальної церемонії виконуючий повноваження міського голови — секретар ради Василь Кіптілий звернувся до присутніх зі словами:

«Його мужність, відвага і любов до Батьківщини назавжди залишиться прикладом для нас усіх. Ми схиляємо голови перед його подвигом, перед його жертовністю, перед його вірою в те, що Україна обов’язково переможе».

Світла пам’ять про Олександра Юхимовича Гончара назавжди житиме в серцях односельців, побратимів та всіх, хто знав його.

Герої не вмирають — вони залишаються з нами у кожному мирному дні, у кожному подиху вільної України.

Довідково: 

Гончар Олександр Юхимович народився 13 листопада 1981 року в селі Морози колишнього Кобеляцького району. Загальну середню освіту здобув у Озерській школі. Після її закінчення отримав професію автослюсаря у Дніпровському професійно-будівельному ліцеї.

Певний час Олександр працював на Дніпровському південному машинобудівному заводі та проживав у місті Дніпро. У 2013 році повернувся до рідного села Морози, та працював на Полтавському гірничо-збагачувальному комбінаті у Горішніх Плавнях.

З серпня 2022 року Олександр Юхимович став на захист рідної землі. Під час виконання бойового завдання 22 грудня 2024 року він загинув на Донеччині. Через складні обставини тіла Героя не вдалося повернути, і з того дня Олександра вважали зниклим безвісти. Лише 16 жовтня 2025 року, після проведення судово-медичної експертизи, було підтверджено його особу.

Добрий, щирий, комунікабельний і завжди усміхнений — таким його пам’ятають односельці. Олександр був людиною, яка любила життя, родину і свою Батьківщину.

У нього залишилися дружина Ірина, син Денис та донька Анна, мама Ніна Пилипівна та сестра Нона.

Світла пам’ять Герою, який віддав своє життя за мир і свободу України.