Кобеляцька територіальна громада

День Гідності та Свободи відзначають щорічно 21 листопада згідно з указом президента України № 872/2014 від 13 листопада 2014 року. Цей день установлено «з метою збереження й донесення до сучасного та майбутнього поколінь інформації про доленосні події в Україні початку ХХІ століття, утвердження ідеалів свободи й демократії, а також віддання шани патріотизму та мужності громадян, які восени 2004-го й у листопаді 2013-го – лютому 2014 року стали на захист демократичних цінностей, прав та свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору».

Цього дня у 2004 та 2013 роках на столичний майдан Незалежності вийшли небайдужі громадяни. У листопаді 2004-го – щоб захистити своє право на чесні вибори. За дев’ять років – щоб обстояти свою гідність та європейське майбутнє України.

21 листопада 2024 року відзначаємо 20-ту річницю Помаранчевої революції – першого Майдану в історії незалежної України, який істотно вплинув на формування національної свідомості громадян України, демократизацію суспільства та завдяки якому набуто вирішального для подальшого становлення української нації досвіду успішної боротьби й перемоги.

Ключова ідея - Помаранчева революція та Революція Гідності сприяли збереженню незалежності України та сформували українську націю, здатну сьогодні боронити державність зі зброєю в руках. 

Основні тези - Помаранчева революція та Революція Гідності – продовження боротьби за Україну. Президентські вибори 2004 року з їхніми масштабними фальсифікаціями, які й спричинили Помаранчеву революцію, були не лише виборами між двома конкурентами – провладним кандидатом Віктором Януковичем та опозиційним політиком Віктором Ющенком. Це також були вибори між збереженням фактичного статусу України як сателіта росії, з одного боку, й перспективою демократизації суспільства та звільнення від московського диктату – з іншого.

Вимога чесного підрахунку голосів означала право українців на вибір майбутнього. Окрім цього, протестні акції показали, що активна частина громадянського суспільства не допустить узурпації влади можновладцями та перетворення громадян на об’єкт політики. Помаранчева революція дала народові України відчуття свободи й відкрила можливості для демократичних змін в країні.

Помаранчева революція через 13 років після відновлення української незалежності вперше засвідчила суб’єктність України та привернула увагу демократичного світу до нашої країни. Події Помаранчевої революції посилили роль України на міжнародній арені, сприяли зближенню з НАТО для безпекових цілей та засвідчили її вибір на користь європейського вектора розвитку.

Помаранчева революція стала одним із перших уроків із формування навичок самоорганізації, поштовхом до духовного відродження нації, відновлення історичної пам’яті, посилення української ідентичності. Вона засвідчила неспинний розвиток в Україні громадянського суспільства, яке готове боротися за демократичні цінності – права та свободи людини, політичні і громадянські свободи.

Революція Гідності/Євромайдан – продовження боротьби громадян України за право самим визначати своє майбутнє та майбутнє своєї держави. Загроза цілковитої втрати незалежності й перетворення України на вотчину росії через відмову від євроінтеграції під тиском кремля, захист людської гідності та громадянських прав і свобод вивели людей на Майдани по всій Україні 21 листопада 2013 року.

Революція Гідності / Євромайдан спирався на досвід самоорганізації суспільства, набутий зокрема під час Помаранчевої революції. Водночас протестувальники врахували помилки попереднього Майдану та післямайданного періоду, коли слабке й недосвідчене громадянське суспільство переклало всю відповідальність за розвиток держави на політиків.

Революція Гідності сприяла подальшому формуванню громадянського суспільства, яке усвідомлювало свою відповідальність за майбутнє країни та чітко бачило загрози, що їх створював для України режим Януковича.

Революція Гідності стала бойовим хрещенням для українського суспільства, яке вперше з моменту відновлення незалежності усвідомило ціну свободи, побачивши кров, пролиту майданівцями за нашу свободу та гідність, за право українців вільно творити майбутнє.

У вогні Майданів загартувалися чимало тих, хто навесні 2014 року добровольцем вирушив із Майдану на український Схід, щоб захистити його від російської агресії, а в лютому 2022 року під час широкомасштабного вторгнення став на захист України від російської навали.

Події листопада 2013-го – лютого 2014 року, феноменом яких стали самоорганізація громадян, взаємопідтримка, чітка громадянська позиція й усвідомлення відповідальності за долю держави, довіра та відчуття єдності, дали українцям змогу вистояти впродовж майже трьох років широкомасштабної агресії росії.

Пропоноване гасло до Дня Гідності та Свободи-2024:  НАС НЕ ПОДОЛАТИ!

20 років Помаранчевій революції та 11 років Євромайдану

Історичний контекст омаранчева революція – це масові протести, викликані разом з іншими чинниками системними порушеннями виборчого законодавства на користь одного з кандидатів під час виборів президента України у 2004 році.

Основними конкурентами на президентських виборах були тодішній прем’єр-міністр Віктор Янукович і лідер опозиційного блоку «Наша Україна» Віктор Ющенко.

Передвиборча риторика В. Януковича будувалася навколо ідей посилення проросійського вектора зовнішньої політики України, захисту російської мови, надання їй статусу офіційної або навіть другої державної та запровадження інституту подвійного громадянства для українців. Також активно просувалася маніпулятивна ідея «Донбас як годувальник України».

Віктор Ющенко виступав із проукраїнськими та проєвропейськими гаслами, які поєднував із тезами про збереження дружніх відносин із росією. Також декларувалися гарантії дотримання основних демократичних свобод та боротьба з корупцією. Таким чином, уже до першого туру президентських виборів конкуренція між двома кандидатами чітко виявила протистояння двох геополітичних орієнтацій – проєвропейської та проросійської.

Протести почалися 21 листопада 2004 року та завершилися, на думку деяких дослідників, 3 грудня 2014 року, коли Верховний Суд України, визнавши факт порушень під час проведення другого туру, оголосив про його повторне проведення. Однак акції на підтримку проведення чесних виборів тривали до моменту оголошення результатів переголосування другого туру – 28 грудня 2004 року, а наметове містечко у центрі Києва розібрали лише 24 січня 2005 року.

Епіцентром протестів стало середмістя Києва – майдан Незалежності та Хрещатик. Окрім цього, Майдани було організовано на центральних площах інших міст України.

Ці події було названо Помаранчевою революцією через помаранчевий колір символіки виборчої кампанії кандидата в президенти Віктора Ющенка.

Помаранчевий майдан. Світлина Володимира Писаренка. Із колекції НМРГ

Причини Помаранчевої революції

1. «Багатовекторність» політичного курсу України, балансування між інтересами росії та Заходу, відсутність чіткої політики, спрямованої на позбавлення економічної, політичної та ментальної залежності від росії.
2. Інформаційна війна, яку розв’язала росія, прагнучи зберегти свій вплив на Україну.
3. «Касетний скандал», пов’язаний з оприлюдненням записів щодо причетності президента Леоніда Кучми до вбивства журналіста «Української правди» Георгія Ґонґадзе та до постачання українських систем радіорозвідки в Ірак.
4. Ізоляція України внаслідок «касетного скандалу» на міжнародній арені, що підштовхнуло президента Леоніда Кучму 2003 року до участі в інтеграційному утворі – Єдиному економічному просторі, який дав змогу рф утримувати Україну у сфері свого впливу.
5. Утвердження олігархізації в Україні, що негативно позначилося на політичній та економічній ситуації в державі.

Приводи Помаранчевої революції 

1. Органи влади не створили відповідних умов для забезпечення вільного вияву думок і ведення передвиборчої агітації.
2. Загострення напередодні та під час передвиборчої кампанії політичної напруженості, яке змусило опозиційних діячів заявити, що в разі фальсифікації результатів виборів вони готові до організації масових протестів.
3. Агресивний характер передвиборчої агітації, розпочатої 3 липня 2004 року. Використання негативних агітаційних матеріалів, які часто видавалися за такі, що мають агітувати на користь певного кандидата, але насправді передбачали його дискредитацію. Здебільшого негативні агітаційні матеріали було спрямовано проти Віктора Ющенка.
4. Отруєння Віктора Ющенка 5 вересня 2004 року в розпал передвиборчої компанії, що внеможливило ефективне ведення агітації протягом чотирьох тижнів напередодні першого туру виборів.
5. Суспільні настрої, які свідчили про недовіру громадян до влади.
6. Масштабні фальсифікації як на виборчих дільницях, так і в Центральній виборчій комісії, очолюваній Сергієм Ківаловим. 

Хронологія Помаранчевої революції 

Акціям протесту, які почалися в день проведення другого туру президентських виборів, передували численні порушення, зафіксовані спостерігачами на виборчих дільницях 31 жовтня 2004 року під час першого туру. Ішлося зокрема про присутність на виборчих дільницях сторонніх осіб, які втручалися у процес голосування або керували ним, перевищення кількості бюлетенів порівняно з кількістю зареєстрованих виборців або, навпаки, брак бюлетенів, повторне видавання бюлетенів на певних виборчих дільницях, включення виборців у списки в день голосування, голосування за відкріпними талонами тощо (Заключний звіт ОБСЄ / БДІПЛ 2005 року).

За результатами підрахунку голосів у другий тур перегонів вийшли Віктор Ющенко (39,87 %) та Віктор Янукович (39,32 %).

21 листопада відбувся другий тур виборів. Оскільки влада не реагувала на численні порушення під час першого туру, опозиція закликала своїх прихильників вийти на мітинг. Увечері 21 листопада 2004 року на Майдані зібралися близько 30 тисяч киян. Біля монумента Незалежності постали 27 наметів, які символізували регіони України. У наметах, установлених прихильниками Віктора Ющенка, планувалося вести власний підрахунок голосів, аналізуючи інформацію з виборчих дільниць.

22 листопада о четвертій годині ранку протестувальники почали встановлювати намети на Хрещатику. Протягом наступної доби наметове містечко розрослося приблизно до 400 наметів, розміщених по всьому Хрещатику аж до Бессарабської площі. Навколо містечка встановили огорожу. Штаб Віктора Ющенка організував пряму супутникову трансляцію з Майдану, чим одразу скористалися провідні світові телеканали. Панорама київського Майдану потрапила в поле зору багатьох країн світу.

Побут протестувальників у наметовому містечку на Хрещатику. Світлина Олексія Ненюченка. Із колекції НМРГ

Позачергова сесія Київської міської ради висловила недовіру Центральній виборчій комісії (ЦВК) та звернулася до Верховної Ради з проханням не визнавати попередні результати підрахунку голосів. Одночасно Київрада зобов’язала Київську міську державну адміністрацію забезпечити належні умови для проведення масових акцій у Києві та охорону громадського порядку. Того самого дня ще до оголошення офіційних результатів голосування президент росії володимир путін привітав Віктора Януковича з перемогою.

23 листопада під час пленарного засідання Віктор Ющенко присягнув на вірність народові України.

На столичному майдані Незалежності й у багатьох обласних центрах на підтримку Віктора Ющенка почалися багатолюдні мітинги та страйки, зокрема у вищих навчальних закладах. Паралельно влада в тих областях, де переміг Янукович, намагалася зібрати провладні мітинги. Кількість їхніх учасників була відносно незначною. Винятком став Харків, де обласному штабу Віктора Януковича вдалося організувати мітинг за участі від 50 до 80 тисяч осіб. Нерідко траплялося, що примусово зібрані на провладні мітинги громадяни після закінчення їх приєднувалися до масових заходів опозиції. Мітинги в областях, в яких переміг Ющенко, були численнішими.

24 листопада вночі біля стадіону «Динамо» в Києві почалося розгортання наметового містечка прихильників Януковича.

ЦВК оголосила результати: Віктор Янукович здобув 49,46 % голосів, а Віктор Ющенко – 46,61 %. Ці результати суперечили опитуванням національного екзит полу, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології та Центром Разумкова, який показав, що Ющенко отримав 53 % голосів, а Янукович – 44 %.

Того дня прихильники Ющенка зайняли Український дім у Києві. Штаб Віктора Ющенка почав оскарження в судах різного рівня результатів виборів щодо ряду округів і дільниць.

Голова Верховної Ради Володимир Литвин оголосив, що жоден державний орган не має повноважень скасовувати результати виборів. Леонід Кучма заявив про те, що силу проти мітингарів застосовано не буде, та закликав усі сторони шукати вихід із ситуації.

Речник Міністерства закордонних справ Маркіян Лубківський від імені дипломатичного корпусу України заявив про підтримку Віктора Ющенка.

25 листопада опозиція створила Комітет національного порятунку, який звернувся до народу із закликом стати на захист Конституції України 1996 року, а також оголосив про створення Народної самооборони, яка разом з органами внутрішніх справ України та СБУ мала забезпечити правопорядок у державі. Протестувальники зайняли Будинок Федерації профспілок України, в якому розмістився Комітет національного порятунку, та Міжнародний центр культури і мистецтв Федерації профспілок України (так званий Жовтневий палац). Верховний Суд України заборонив Центральній виборчій комісії офіційно оприлюднювати результати виборів до кінця розгляду судом скарги щодо оголошення ЦВК Віктора Януковича президентом України.

26 листопада прихильники Віктора Ющенка заблокували проїзд до будинків президентської адміністрації, Кабінету Міністрів та Верховної Ради України. На ініціативу президента Польщі Олександра Квасневського в Маріїнському палаці відбувся круглий стіл, в якому взяли участь Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Віктор Янукович, Олександр Квасневський, президент Литви Валдас Адамкус, Верховний представник Європейського Союзу з питань безпекової та зовнішньої політики Хав’єр Солана, Генеральний секретар ОБСЄ Януш Кубіш та голова держдуми росії Борис Гризлов. Проте жодного рішення ухвалено не було. Того ж самого дня на площі перед залізничним вокзалом у Києві пройшов мітинг за участі Януковича, куди привезли жителів переважно східних областей України. Кандидат у президенти охарактеризував події, що відбуваються, як конституційний переворот. У мітингу взяли участь кілька десятків тисяч осіб.

27 листопада відбулося позачергове засідання Верховної Ради України, під час якого голосами 255 народних депутатів результати другого туру президентських виборів було визнано нечинними, оскільки вони відбувалися з порушеннями виборчого законодавства. Депутати висловили недовіру Центральній виборчій комісії. Того дня протести у столиці були наймасовішими: за оцінками МВС і міжнародних спостерігачів, у середмісті Києва близько 1,5 мільйона маніфестантів виступили проти дій влади.

Було розгорнуто наметові містечка в багатьох обласних центрах України.

28 листопада на Луганщині у Сєвєродонецьку відбувся так званий Всеукраїнський з’їзд депутатів Верховної Ради АР Крим і місцевих рад усіх рівнів (або Всеукраїнський з’їзд народних депутатів місцевих рад). У заході взяли участь 3576 делегатів, які представляли, за словами чільника з’їзду та голови Луганської обласної ради Віктора Тихонова, місцеві органи влади всіх рівнів з усіх областей. Насправді ж у заході взяли участь представники східних, південних і деяких центральних областей, у тому числі Київської та міста Києва. На з’їзді були присутні Віктор Янукович, голова Харківської обласної держадміністрації Євген Кушнарьов і голова Донецької облради Борис Колесников. Було ухвалено резолюцію про визнання В. Януковича президентом України відповідно до результатів, оголошених ЦВК. Окрім цього, учасники заявили, що в разі приходу до влади Ющенка «залишають за собою право на адекватні дії із самозахисту інтересів громадян» аж до «проведення референдуму з питань можливої зміни адміністративно-територіального устрою України».

Надвечір Києвом ширилися чутки про можливий силовий розгін Майдану.

1 грудня Верховна Рада України висловила недовіру урядові Віктора Януковича та постановила сформувати уряд народної довіри. Рішення підтримали 229 депутатів.

3 грудня Верховний Суд України ухвалив рішення про визнання нечинними результатів другого туру президентських виборів 21 листопада та постановив, що 26 грудня 2004 року має відбутися повторне голосування.

8 грудня Верховна Рада України проголосувала компромісний пакет змін до Конституції, відповідно до яких із 1 січня 2006 року Україна трансформувалася з президентсько-парламентської у парламентсько-президентську республіку. Закон передбачав посилення ролі парламенту, якому передали додаткові важелі впливу на формування виконавчої влади.

26 грудня відбулося повторне голосування щодо виборів президента України. Напередодні для забезпечення дотримання виборчого законодавства з Центральної та Західної України у східні й південні області, АР Крим та Севастополь вирушили тисячі волонтерів для роботи офіційними спостерігачами та у складі дільничних виборчих комісій.

28 грудня було оброблено 100 % протоколів. Згідно з оприлюдненими даними Віктор Ющенко набрав 51,99 % голосів виборців, Віктор Янукович – 44,19 %.

10 січня 2005 року ЦВК оголосила офіційні результати виборів, однак через розгляд скарг штабу Віктора Януковича у Верховному Суді України постанову ЦВК було опубліковано лише 20 січня.

23 січня відбулася інавгурація Віктора Ющенка на врочистому засіданні Верховної Ради. Після цього новообраний президент виступив на майдані Незалежності, де у присутності 59 офіційних зарубіжних делегацій та майже 500 тисяч осіб пройшла друга частина інавгурації.

24 січня у середмісті Києва було остаточно розібрано наметове містечко.

За даними соціологів, у подіях Помаранчевої революції взяли участь понад 6,6 млн громадян. 

Самоорганізація періоду Помаранчевої революції 

Під час Помаранчевої революції українське суспільство продемонструвало здатність до самоорганізації. Життєдіяльність наметового містечка та побут активістів в Українському домі, за які відповідали «польові командири Майдану», зокрема Андрій Парубій і Тарас Стецьків, забезпечувалися також завдяки небайдужим громадянам, які організували збір коштів, постачання продуктів і теплого одягу для майданівців та надання їм місць для ночівлі. 

Серед громадських ініціатив одну з провідних ролей під час Помаранчевої революції відіграла організація «Пора!», утворена ще на початку 2004 року з метою контролю виборчих процесів. 

Проте відлуння Майдану виявилося потужним: намірам росіян окупувати Кримський півострів намагалися перешкодити кримськотатарські та українські активісти. 26 лютого на ініціативу Меджлісу в Сімферополі перед будівлею Верховної Ради АР Крим відбувся мітинг, до якого приєдналися проукраїнські активісти. Їм удалося заблокувати будівлю та завадити проросійським депутатам зібрати кворум і легалізувати російську окупацію. Однак у ніч на 27 лютого будівлю кримського парламенту захопили російські військовики без розпізнавальних знаків. Почався процес «легалізації» російської окупації, який закінчився псевдореферендумом 18 березня 2014 року та анексією Криму.

Низка акцій «За єдину Україну» відбулася в Донецький і Луганській областях у березні та квітні 2014 року після окупації частини їх озброєними бандитськими формуваннями, контрольованими спецслужбами рф. Під час мітингу 14 березня у Донецьку група озброєних проросійських бойовиків напала на активістів. Одного з них, Дмитра Чернявського, вбили. Активіста долучили до списку Небесної Сотні. Останній мітинг у Донецьку 28 квітня завершився кривавим побоїщем – на учасників двотисячного маршу напали люди в камуфляжі з кийками, ланцюгами, ножами та травматичною зброєю. А вже 11 травня 2014 року проросійські сили провели так званий референдум, після якого проголосили про створення окремої «Донецької народної республіки». За схожим сценарієм відбувалися події на Луганщині. Там 27 квітня група осіб захопила будівлю СБУ в Луганській області, а 11 травня після псевдореферендуму проголосила «Луганську народну республіку» – квазідержавний терористичний утвір.

І тепер, коли окупант намагається знищити нашу країну, утворити чергові «народні республіки» на Півдні та Сході України, досвід Майдану став у пригоді. Ідеться зокрема про готовність суспільства до спротиву. І це не лише збройний опір військовиків, а й ненасильницький спротив цивільного населення. Мітинги відбулися в березні 2022 року в окупованому Бердянську, 21 березня, 3 та 27 квітня в Херсоні, 29 травня в Мелітополі, й навіть без зброї українці готові протистояти танкам російського агресора. Вони виходять на площі в інших країнах світу, щоб привернути увагу світової спільноти до трагічних подій на своїй батьківщині.

Не менш важливими є навички самоорганізації, які було отримано на Майданах та які виявилися у формуванні батальйонів тероборони, в організації волонтерської діяльності в населених пунктах, що опинилися в зоні бойових дій, і навіть у самоорганізації громадян, котрі облаштовували свій побут в укриттях. Так само чимало ініціатив періоду Революції Гідності активно функціонували з перших днів збройної агресії 2014 року, а багато майданівців стали на захист українських територій навесні 2014 року та починаючи з лютого 2022 року.