Кобеляцька міська рада
Кобеляцький район, Полтавська область

Інформація Кобеляцького бюро правової допомоги

#Аліменти – це утримання, яке у визначених законом або договором випадках надається одним членом сім’ї іншому, якщо останній не має власних коштів для існування.

? Право на аліменти особа з інвалідністю має як неповнолітня або повнолітня дитина, батько чи мати, а також як чоловік чи дружина.

?Крім того, необхідно пам'ятати, що поряд з правом на утримання, особа з інвалідністю також може мати обов'язок сплачувати аліменти іншим особам.

 

 

 

 

За отриманням консультації та захистом своїх прав можна звертатися до Кобеляцького бюро правової допомоги за адресою: м. Кобеляки, вул. Батиря, буд. 6 або зателефонувати (05343) 3-43-74

 

 

 

     Напередодні Дня Державного прапора України та з нагоди відзначення 28-ї річниці Незалежності України та в рамках національного правопросвітницького проекту " Я МАЮ ПРАВО", працівники Кобеляцького бюро правової допомоги  інформують  громадян про державні символи України.

   Державна символіка України формувалася не одне сторіччя. В її основі лежать традиції, культура та історія нашої держави. Що ж належить до державної символіки і що вона означає?
Прапор
   Державна символіка України включає жовто-сині барви.
У старовину слово «барва» означало не тільки колір, а й одяг, за яким визначалася належність людини до певної групи. В українців національною барвою стала жовто-синя. Насамперед вона з’явилася у розписах церков та у церковних речах – ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Пізніше у творах мистецтва – мініатюрах і прикрасах, гербах українських земель. Ще не об’єднані в єдину державу Київщина і Галичина мали своїми гербами золотого тризуба на голубому полі та золотого лева на голубому полі.

    Жовто-синя барва була настільки усвідомленою як національна, що першим парламентом України – Центральною Радою у 1917 році без жодного сумніву було узаконено жовто-синій прапор як державний символ.
Герб
    Малим гербом нашої держави є тризуб. Звідки і коли вперше з’явився він в історії України? Перша літописна згадка про тризуб датується Х-им століттям. Це був великокнязівський знак. Його зображення знаходимо на печатці Святослава Ігоревича. Пізніше знак тризуба карбується на срібних монетах великого князя Київського Володимира Святославовича.

   Тризуб символізує трійцю життєтворчих енергій, тобто Мудрість, Знання і Любов (або Вогонь, Воду і Життя). Саме тому тризуб ми можемо зустріти на цеглі Десятинної церкви, що знаходиться у м. Києві, на плитах Успенської церкви у м. Володимирі-Волинському. Його зображення присутнє також на варязьких мечах, в гербі французької королеви Анни, на надгробку св. Еріка у Швеції. Український народ сприймає тризуб і як оберіг. Знак тризуба зображався в орнаментах тканин, килимів і навіть на посуді.
Гімн
    Національним гімном України є вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», покладений на музику Михайла Вербицького. Вірш було написано у 1862 році, а вперше він був надрукований у львівському журналі «Мета» 1863 року. Отримавши популярність на Західній Україні, патріотичний вірш не пройшов повз увагу і релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), також знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського, написав музику до нього. Вперше цей твір було використано як Державний Гімн у 1917 році.

У незалежній Україні музика Державного Гімну була затверджена Верховною Радою ще у 1992 році, згодом вона знайшла своє відображання і в Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 р. Верховна Рада прийняла Закон України «Про Державний Гімн України», в якому встановлено, що Державним Гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського:

«Ще не вмерли України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду».

 

 

 

Порядок укладення та розірвання договору довічного утримання

     В силу різних причин літні люди вимушені укладати договір довічного утримання з родичами або знайомими, не завжди знаючи на особливості такого договору та його наслідки.

   Що ж необхідно знати про порядок укладення та розірвання договору довічного утримання?

      За Цивільним кодексом України, договір довічного утримання – це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та доглядом довічно.

     Предметом даного договору може бути як житловий будинок, квартира або її частина, транспортний засіб, антикварні речі, ювелірні прикраси, твори мистецтва, побутова техніка так і інші речі за умови, що вони мають значну цінність.

    Відчужувачем в договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я, а набувачем може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

   Якщо ж набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором довічного утримання, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

   Договір довічного утримання укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

    Особливістю даного договору є те, що майно переходить у власність набувача після посвідчення договору нотаріусом, однак РОЗПОРЯДЖАТИСЯ таким майном набувач за життя відчужувача не зможе.

    Так, під час посвідчення договору довічного утримання накладається заборона відчуження майна в установленому порядку, про що робиться напис на всіх примірниках договору. Отже, набувач має право лише користуватися даним майном та не має права до смерті відчужувача розпоряджатися ним: продавати, дарувати, міняти майно.

    Передаючи у власність майно, відчужувач, насамперед, має на меті отримання матеріального забезпечення, догляду та послуг, яких він потребує. Утримання може полягати як у матеріальному (натуральному чи грошовому) забезпеченні, так і у наданні догляду. Сторони вправі самостійно визначити в договорі розмір, обсяг та періодичність надання матеріального забезпечення, види і зміст догляду.

    Це може бути, наприклад, надання житла, організація щоденного харчування, зокрема, кілька разів на добу, придбання продуктів харчування, предметів гігієни, побутової хімії, виплата грошових сум, організація медичного обслуговування, виклик і оплата послуг перукаря, прибирання квартири (будинку) та інше.

   Дуже важливо конкретно зазначати в договорі види догляду та утримання, наприклад, виклик перукаря щомісячно, надання харчування власного приготування три рази на день.

      Відсутність у договорі чітко визначених видів матеріального забезпечення та догляду впливає на можливість відчужувача розірвати договір, у зв'язку з порушенням набувачем своїх обов'язків щодо надання такого утримання.

       Головний обов’язок набувача у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання. Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо розподілені між ними та набувачем.

     У випадку коли набувач не може продовжувати виконувати свої обов’язки по утриманню відчужувача, з підстав, що мають істотне значення,  обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою. Однак, якщо відчужувач не дає своєї згоди на передання обов'язків набувача за договором іншій особі, ця відмова може бути оскаржена до суду. У цьому разі суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, які мають істотне значення.

     Що стосується порядку розірвання договору, то слід зазначити, що договір довічного утримання може бути розірваний виключно в судовому порядку з таких підстав:

-на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

-на вимогу набувача.

      Договір довічного утримання припиняється зі смертю відчужувача. В залежності від того, з яких підстав був розірваний договір довічного утримання, настають різні правові наслідки.

    Так, згідно ст. 756 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню. Але у разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

    Згідно статті 757 Цивільного кодексу України, у разі смерті набувача його обов'язки за договором довічного утримання переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було передане відчужувачем, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом.

   Але якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання також припиняється.

 

За отриманням консультації та захистом своїх прав можна звертатися до Кобеляцького бюро правової допомоги за адресою: м. Кобеляки, вул. Батиря, буд. 6 або зателефонувати (05343) 3-43-74

КОЛИ НЕПОВНОЛІТНІ МАЮТЬ ПРАВО ОДРУЖИТИСЯ

     Право на створення сім’ї мають особи, які досягли шлюбного віку, тобто 18-річчя. Чоловіки та жінки мають однакове право на шлюб, без будь-яких обмежень щодо раси, національності чи віросповідання – про це говориться в Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році.

     Обов’язковою вимогою для вступу до шлюбу є вільне волевиявлення жінки і чоловіка на реєстрацію шлюбу без будь-якого насильства, тиску чи погроз з боку родичів.

    Якщо бажання одружитись приходить до неповнолітнього, то таке право йому надає суд, який розглядає справу за місцем проживання заявника. Заява буде задоволена, якщо це відповідатиме інтересам неповнолітнього, а суд отримає вагомі на те докази. Найчастіше такими доказами є вагітність жінки, народження у пари дитини чи фактичне проживання чоловіка і жінки.

   «Варто зауважити, що батьки неповнолітнього, хоч і є зацікавленими особами у справі, проте їх згода чи заперечення не матимуть вирішального значення у суді».

    Кожен випадок, де до суду звертаються з проханням про зниження шлюбного віку є індивідуальним і детально розглядатиметься суддею.

   Зазначимо, суд розглядає право на одруження неповнолітнього саме з конкретною особою, а не взагалі будь з ким. Подавати заяву за надання судом права на шлюб має особа, яка досягла 16 років.

ЗА ОТРИМАННЯМ КОНСУЛЬТАЦІЇ ТА ЗАХИСТОМ СВОЇХ ПРАВ МОЖНА ЗВЕРТАТИСЯ ДО КОБЕЛЯЦЬКОГО БЮРО ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ЗА АДРЕСОЮ: М. КОБЕЛЯКИ, ВУЛ. БАТИРЯ, БУД. 6 АБО ЗАТЕЛЕФОНУВАТИ (05343) 3-43-74


 



« повернутися до списку новин